СВИ́ТКА, и, ж. Те саме, що сви́та1. Він.. швиргонув через стіл свиту. — Що мені з твоєї свитки?.. Вона мені непотрібна… (Мирний, І, 1949, 257); З поранкових ще синюватих під тинами вулиць сходилось село. Сіряки і свитки перемішувалися з білими та червоними кожухами (Стельмах, І, 1962, 20); * Образно. Зимно становиться [стає]… трави й квітки Хутко вбираються в білі свитки (Олесь, Вибр., 1958, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 76.