Слово "святий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СВЯТИ́Й, поет. СВЯТ, а́, е́.

1. Пов’язаний з релігією, богом, наділений божественною силою. Архімандрит Сам на горі править, Святого бога просить, хвалить, Щоб дав їм мудрості дознати, Гетьмана доброго обрати (Шевч., II, 1963, 159); [Корж:] Хто буде боронить наш замучений край, нашу святу віру? (Вас., III, 1960, 54); Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом (Л. Укр., II, 1951, 482); // Перейнятий божественною силою. Мудрих та святих речей [проповідника] зібралися послухати правовіри (Коцюб., І, 1955, 291); // Уживається як постійний епітет до слів, пов’язаних із місцями або предметами релігійного поклоніння. Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Л. Укр., І, 1951, 413); Кривульками в’ється біла дорога з монастиря святого у грішний світ (Коцюб., II, 1955, 118); Недалеко від яру, де була колись свята криничка, стоїть лісова сторожка (Стельмах, І, 1962, 255); — Колись баба Улита, ота, Йосипе, що на Афон ходила, приносила із святої гори якогось зілля (Тют., Вир, 1964, 213); // заст. Освячений. Хоч крізь сон подивлюся На ту Україну, Де ходили гайдамаки З святими ножами, — На ті шляхи, що я міряв Малими ногами (Шевч., І, 1963, 139); З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж., І, 1958, 234); // (тільки свят — повторюване) у знач. виг. Уживається при вираженні переляку, подиву, обурення. [Наталка:] Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро. [Терпилиха:] Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара! (Котл., II, 1953, 39); — Свят, свят, свят… Опам’ятайся. Мені на пошту треба йти (Коцюб., II, 1955, 23); Свят, свят, невже це Данило? Звідки ж він міг узятися? (Стельмах, II, 1962, 70).

Святе́ письмо́ див. письмо́; Святи́й дух див. дух; Святі́ місця́ — місця, які користуються особливою пошаною віруючих і куди ходять на прощу. — На хресті заприсягнуся!..в пальцях блиснув золотий хрестик, привезений з святих місць (Стельмах, І, 1962, 237); Святі́ отці́ див. оте́ць.

◊ От [тобі́ (вам)] хрест святи́й див. хрест; Поби́й мене́ святи́й хрест; Хай (неха́й) мене́ святи́й хрест поб’є́; Поби́ла б мене́ свята́ земля́ див. поби́ти; Поби́й тебе́ (його́, її́, їх і т. ін.) святи́й хрест див. поби́ти; Святи́й бо́же!, у знач. виг., заст.— уживається для вираження переляку, здивування, захоплення, радості і т. ін. — У воєводи є дочка красуня. Святий боже, яка красуня! (Довж., І, 1958, 249).

2. Який, за християнською релігією, провів життя в служінні богові й якого після смерті церква визнала небесним заступником віруючих. Хто благає матір божу, Хто святих Петра і Павла, Я ж одну благаю тільки — Сонце ясне, любку гожу: Будь до мене прихильніша (Л. Укр., IV, 1954, 105); Бараболя пропустив підполковника повз себе, крадькома тричі перехрестився на святого Миколу і погасив світло (Стельмах, II, 1962, 83); // Праведний, непорочний, угодний богові. [Матушка гуменя:] Оцю молоду дівчину за її святі заміри та богоугодні діла маємо ми покрити чернечою рясою (Мирний, V, 1955, 82); — До Лісовського треба піти. Він добре знав Чорнокнижного, а той, якщо захоче, законом за одне й те саме і голову зітне, і святим праведником зробить (Стельмах, І, 1962, 439); // у знач. ім. святі́, ти́х, мн. (одн. святи́й, то́го, ч.; свята́, то́ї, ж.). Люди, які все життя присвятили служінню богові й після смерті визнані церквою небесними заступниками віруючих. Нехай бог вам помагає! Піду помолюся Усім святим у Києві, Та й знову вернуся В вашу хату, як приймете (Шевч., І, 1963, 317); [Мартин:] Я тобі п’яльця достану, будеш вишивать у п’яльцях. [Марися:] Та я ж не вмію. [Мартин:] Навчишся. Не святі горшки ліплять! (К.-Карий, І, 1960, 342); З кутка виглядав невеличкий образ — не знать святого, чи святої, бо на йому малюнок потемнів (Мирний, IV, 1955, 287); * У порівн. Онися ввійшла в світлицю, згорнувши руки, неначе свята (Н.-Лев., III, 1956, 35); // у знач. ім. святі́, ти́х, мн. Те саме, що іко́ни (див. іко́на). Капличка.. проста.. Чорна вода у зрубі, в якій купають блиск свій воскові свічі, святі, що пахнуть олійною фарбою, липкий чорний поміст (Коцюб., II, 1955, 240); Входе [входить] в хату [Трьомсин], роздивився, На святих перехрестився, Та й хазяйці дав чолом (Манж., Вибр., 1955, 195).

Житія́ святи́х див. житіє́.

◊ Го́лий, як туре́цький святи́й див. го́лий; Святи́й його́ зна́є, що (куди́, як і т. ін.), заст.— те саме, шо Бог [його́] зна́є, що (куди́, як і т. ін.) (див. бог). Постояв трохи — дрімається, далі все дужче та й дужче. Святий його знає, чого воно так мені (Тесл., З книги життя, 1949, 53); Хоч (хоть) святи́х вино́сь [із ха́ти] — нема сили терпіти що-небудь; нестерпно для присутніх. Скрізь клопіт, халепа, сто лих! Так в мідні клекотить гарячій, Так в кабаці кричить піддячий, Як кажуть, хоть винось святих (Котл., І, 1952, 233); Коли до дядька Володимира хто звертався з позичкою, він спочатку ставав глухим, а далі або мовчав, або таке молов, що хоч святих винось із хати (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 43).

3. Стос. до великодня. Коли діждалася [мати] в хаті молока, стала щедро, незважаючи на святий піст, відпоювати сина скоромним, беручи весь гріх на себе (Гончар, II, 1959, 199); // Уживається як постійний епітет до свят, визначених християнською релігією. Нема в їх [дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих, нема й одежинки про святий празник (Вовчок, І, 1955, 30); Прикази арештувати мене.. відновляються в належний спосіб об різдві святому (Л. Укр., IV, 1954, 132).

Свята́ вече́ря, заст.— вечеря у святий вечір. Ще на святвечір, коли пеклося й варилося до святої вечері дванадцять страв, брала газдиня з усіх мисок по ложці, пекла з того всього книшик та й ховала той книшик аж до Юрія (Хотк., II, 1966, 25); Він також домігся, щоб йому з кожної хати на святу вечерю носили пироги і до них по кварті олії (Стельмах, І, 1962, 271); Святи́й ве́чір див. ве́чір.

4. перен. Морально чистий, благородний, бездоганний у житті, поведінці тощо. Прийде лист від нього, Отой малий трикутник саморобний, Що дожидали їх усі дружини, І сестри всі, і матері святі За тих часів по всій землі радянській (Рильський, II, 1960, 305); — Та що ви йому допит влаштували? ..Не святий і він! До всіх добрим не будеш (Гончар, Тронка, 1963, 154); // Не винний у чому-небудь, перед кимсь; безгрішний. На Прокопа як зверху подивитьсяКругом святий! І чорту ні за що і нігтем зачепиться (Бор., Тв., 1957, 175); — Левкодуша свята! Я, батюшка,.. я витяг у батька все (Кв.-Осн., II, 1956, 293); // у знач. ім. святи́й, то́го, ч.; свята́, то́ї, ж. Людина, яка не винна ні в чому, ні перед ким. Родилась [княжна] на світ жить, любить, Сіять господнею красою, Витать над грішними святою І всякому добро творить (Шевч., II, 1963, 34); — Виходить, у мене є багато слабостей, і виходить, що я не святий і, може, навіть гірший за інших (Тют., Вир, 1964, 162); Не удавай святої з себе, не обдурить мене нічим, ні синім поглядом, як небо, ні личком ангельським твоїм (Сос., II, 1958, 118); // Чистий, благородний. Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу будучність для нашої землі.. Могутнім акордом лунає та свята віра в Франковому вірші «Каменярі» (Коцюб., III, 1956, 40); Своє чуття неохололе Несла захованим, святим, Гарячим серцем (Мал., Любов, 1946, 45); // Який виражає чистоту, благородство (про очі, обличчя і т. ін.). [Річард:] Нехай не вабить грішная краса твоїх святих очей (Л. Укр., III, 1952, 48); Чоло в неї випукле, чорні очі одночасно святі і гріховні (Стельмах, І, 1962, 78); // Освячений високою метою. [Лицар (з найнижчого уступа скелі):] Святий цей запал, а проте даремний (Л. Укр., II, 1951, 210); Хай квітне злагода і праця На всіх полях, у всіх серцях, Щоб у труді святім змагаться, А не в загарбницьких боях! (Рильський, III, 1961, 245); // Особливо почесний. Святий обов’язок.

Свята́ непра́вда — неправда, до якої вдаються заради чогось кращого. [Прісцілла:] Ні, мій друже! Хоч, може, се була б свята неправда, але ні серце, ні язик не може на неї зважитись (Л. Укр., II, 1951, 379); Свята́ пра́вда див. пра́вда; Святе́ ді́ло; Свята́ спра́ва: а) добра, потрібна, корисна справа. Сама [генеральша] аж ніби мо[ло]діє, І генерал собі радіє, Що діло, бачите, святе Удвох таки вони зробили. Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали (Шевч., II, 1963, 245); — Не турбуйтесь, — .. сказав він. — Все буде добре. — А я й не турбуюсь.. За святе діло й умерти легко… (Гончар, III, 1959, 38); б) добре, прекрасно. — Ось гляньте, які молодці! На Січ їх скоро пошлю!.. — Святе діло (Довж., І, 1958, 220); в) (при протиставленні) інша справа, інша річ. — В вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити. Святе діло наші січові коряки! (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); [Маруся:] Хто його вигадав — спати влітку в хаті. Святе діло — в садочку, та й під вишеньками (Вас., III, 1960, 82); — Нудьга.. Ненавиджу оці оборони! Копай і копай без кінця. Святе діло наступ. Я тільки тоді й відчуваю, що живу, коли наступаємо (Гончар, III, 1959, 28).

◊ Свята́ наї́вність — простодушна, нехитра, наївна людина. — Не вдавайте, отче, з себе святу наївність. Все ви добре знаєте (Стельмах, Правда.., 1961, 384); — Яка краса! Який вечір! — вдаючи святу наївність, захоплювався Сидір Сидорович (Дмит., Наречена, 1959, 196); Свята́ простота́ див. простота́; Святи́й та бо́жий див. бо́жий.

5. Який глибоко шанують; дорогий, заповітний. Ну, невже вся моя робота, всі мої пориви серця, думки, надії, все, все, що святе для мене — один дим… (Мирний, V, 1955, 344); Червоний прапор звивсь над нами… Святий той прапор бережіть І мозолястими руками.. Той прапор високо держіть (Черн., Поезії, 1959, 382); Є хіба святіше слово — мати? Чи людина ще рідніш бува? (Шпорта, Вибр., 1958, 283); Вони йшли навпростець, прокладаючи через жито широку дорогу, топчучи святий хліб (Кочура, Зол. грамота, 1960, 105); Мене ще й досі владно кличе моїх степів свята трава, така і рідна і пахуча (Сос., II, 1958, 368); // у знач. ім. святе́, то́го, с. Те, що глибоко шанують. Багато святого в садибах Полтави Для чистих юнацьких сердець (Нагн., Слово.., 1954, 252); // Непорушний, непохитний. Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик, Друзі, браття твої, громоносна лавина. Свят союз наш, народ непоборен повік, Нездоланна повік його сила левина (Рильський, II, 1960, 179); // Якого мають дотримуватися всі, обов’язковий для всіх. Тарас вийшов наперед:Ти хочеш, мабуть, щоб ми не поважали першого святого закону товариства, покинули б братів своїх на те, щоб з них живцем зідрали шкуру, щоб четвертували козацьке тіло (Довж., І, 1958, 254); Усіх їх Вася знав на імена, новакам розповідав про них зворушливі легенди, і хай би спробував хто висловитись про його товаришів без належної пошани! Це були святі традиції його роти, його честь, його слава (Гончар, III, 1959, 190); // Звичний, природний, особливо бажаний. Минала хвилева небезпека — і знову святий спокій (Хотк., II, 1966, 181); Ти [людино] скрізь.. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом (Коцюб., II, 1955, 222).

◊ Свята́я (свята́, святе́) святи́х: а) щось таємне, неприступне для непосвячених. Святая святих людського організму — серце — стало підвладним мудрим рукам лікаря (Наука.., 12, 1964, 32); б) щось недоторканне. У нього ключі від зерносховища, де — святе святих — насіннєвий фонд (Літ. Укр., 14.IX 1965, 1); в) щось найдорожче, найзаповітніше. Історіяце святая святих народу, недоторканна для злодійських рук (Довж., III, 1960, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.