СВЯТОКРА́ДЕЦЬ, дця, ч., рідко. Те саме, що святота́тець. * У порівн. Наче святокрадець, тікатимеш від людей, від слова їхнього, від сміху, від пісні (Сміл., Сад, 1952, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 105.