Слово "священний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СВЯЩЕ́ННИЙ, а, е.

1. Пов’язаний з релігією, церквою. Я думаю про тих мудрих людей, що ставлять церкви, монастирі й каплиці в найкращих, диких місцях: вони знають, що роблять, — вони промовляють не стільки до нас, як до живих в нас пращурів наших, що віками справляли священні грища по гаях і дібровах та палили там жертви (Коцюб., II, 1955, 238); Сухобрус був спокійний за свій священний крам і не приймав образів на ніч (Н.-Лев., І, 1956, 353); В наш час хрестики ще зустрічаються перед прізвищами єпископів.., цим хрестиком підкреслюються їх священні звання (Мельн., Поріддя.., 1959, 27); // Який має божественну силу. Ще один стрибок, Малушо, священний вогонь Купала очищає тіло (Скл., Святослав, 1959, 178); // Який є предметом релігійного поклоніння. Єгиптяни, які перші приручили цього хижака [кота], вважали його недоторканною, священною твариною (Наука.., 4, 1966, 37); Існували у сарматів і пережитки тотемних уявлень. Священною твариною, крім коня, вважали і оленя (Археол., VIII, 1953, 72); В Китаї сою вважали однією із священних культур (Зерн. боб. культ., 1956, 75).

Свяще́нна істо́рія, заст.— текст біблії; предмет викладання, в основу якого покладено вивчення тексту біблії. [Кость:] Священну історію знає [мати] краще мене (Вас., III, 1960, 171); Свяще́нна кни́га — книжка релігійного змісту. — Я не вчивсь, Бо чим би з їхніх книг священних Для серця лютого розживсь? (Бажан, Роки, 1957, 243).

2. Який ведуть, здійснюють в інтересах релігії. Священні війни.

3. Який глибоко шанують; дорогий, заповітний. Мир! З якою радістю повторювали це священне слово люди в перший День Перемоги (Наука.., 5, 1960, 6); Тася заздрила подругам, знайомим, усім людям, для яких слово «мати» було священним (Дмит., Розлука, 1957, 145); Є в Києві місце, священне для кожної радянської людини, для всіх чесних людей нашої планети. Це парк Вічної Слави (Веч. Київ, 23.Х 1967, 2); // у знач. ім. свяще́нне, ного, с. Те, що глибоко шанують. Для нас, комсомольців, радянських юнаків і дівчат, нема нічого священнішого, вищого і дорожчого від волі партії, її довір’я (Рад. Укр., 2.ІІІ 1957, 1); // Якого мають дотримуватися всі, обов’язковий для всіх. [Кривоніс:] Коли на бій нас поведе? Якщо негайно, то всі повеління гетьмана для мене священні (Корн., І, 1955, 211); Нас тепер нікому не скорити; Розцвіли, як збіжжя на ланах, Леніна священні заповіти В Партії великої ділах (Рильський, III, 1961, 31); Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов’язок кожного громадянина СРСР (Конст. СРСР, 1977, 19).

4. На який не можна посягати.

5. Високий, благородний. Священне почуття радянського патріотизму, включаючи в себе любов до свого краю, до своєї республіки, є насамперед любов’ю до нашої великої соціалістичної Батьківщини — до Союзу Радянських Соціалістичних Республік (Ком. Укр., 11, 1959, 39); Робітнича честь.. Для нас, старших людей, які пройшли робітничу школу, ці слова сповнені священного змісту (Веч. Київ, 13.III 1968, 2); Слава тому, хто у огненній зливі в бій нас веде на неправду і млу, Хто нас єднає в священнім пориві і на фронтах і в тилу! (Сос., II, 1958, 234); // Особливо почесний. В центр виховної роботи партія ставить розвиток комуністичного ставлення до праці у всіх членів суспільства. Праця на благо суспільства — священний обов’язок кожної людини (Програма КПРС, 1961, 103); // Метою якого є воля, визволення, мир і т. ін. (про боротьбу, війну тощо). Привіт Болгарії, що пута вікові В священній боротьбі розбила вщент, навіки (Рильський, III, 1961, 240); Своїм розбійницьким нападом Гітлер розпочав проти нас війну. Радянський Союз відповів оголошенням священної Вітчизняної війни проти фашистських бузувірів (Довж., III, 1960, 17); За світлу працю! За права людини! Війна війні! За мир — священний бій! (Рильський, III, 1961,71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 106.