СВІТЛЯЧО́К, чка́, ч., ент. Пестл. до світля́к. В.. руці держить [Моджеєвська].. світлячка, що мигоче тихим, зеленкуватим світлом (Фр., VII, 1951, 121); Світлячки.. фосфоричними вогниками носилися по лісі (Панч, І, 1956, 109); * У порівн. Ольга глянула.. на його маленькі очі, які світились колючими світлячками (Донч., III, 1956, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 95.