СВІЧА́ДО, а, с., заст., поет.
1. Дзеркало. Донна Анна.. перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо (Л. Укр., III, 1952, 377); * Образно. Ми допливли сюди, де граби Відбились у свічаді вод (Дмит., В обіймах.., 1958, 25); Нас двоє. І нам і світ не потрібен. Ми його сприймаємо лише як обрамлення, як свічадо нашої радості (Мас., Роман.., 1970, 135); * У порівн. Удалині видніється крихітне, мов блакитне свічадо, озерце (Літ. Укр., 13.IX 1974, 2).
2. Підвісний свічник для багатьох свічок. Все тут було, як і колись: у сінях і переходах стояли важкі світильники, під стелею висіли свічада, камінь підлоги витертий був до блиску тисячами ніг (Скл., Святослав, 1959, 33); При новому господарі в кабінеті нічого, крім портрета над головою, не змінилося — ті ж самі із позолотою м’які меблі, кришталеві богемського виробу свічада під високою стелею (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 279); * Образно. Спочатку затремтіли окремі вогники, їхні сліпучі іскри, розбризкуючись у повітрі, перекидалися з верху на верх [дерев], аж поки вся Синява не запалила свої мерехтливі свічада (Стельмах, І, 1962, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 97.