СЕ́БТО, спол., заст. Цебто. Заки приступила Броня до властивої речі, себто, щоби намовити Славка поговорити на самоті з матір’ю, позволила йому вперед на звичайні пестощі (Март., Тв., 1954, 455); Дуже мені прикро, що я не можу задовольнити Ваше бажання та описати Вам більш докладно свій політичний процес. А то ось чому: я ще живий, живу в Росії, і не вибраний до «Государственной думы», — себто не можу вважати себе особою недотикальною [недоторканною] (Коцюб., III, 1956, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 109.