СЕКРЕТА́РИК, а, ч. Зменш.-пестл. до секрета́р1 1; // ірон. Те саме, що секрета́р1 1. Злість стискала долоні у важкі кулаки.. Що він, хлопчак? Мусить питати Чорноуса.. Цей секретарик, мабуть, не знає, хто його рекомендував сюди (Мушк., Чорний хліб, 1960, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 113.