СЕКСТЕ́Т, у, ч., муз.
1. Музичний твір для шістьох інструментів або шістьох голосів із самостійною партією для кожного. Лисенко протягом опери [«Утоплена»] створює різні ансамблі — від дуету до секстету (Укр. клас. опера, 1957, 190); Крім трьох симфоній, симфонічної картини «В Середній Азії», двох струнних квартетів, секстету, фортепіанного квінтету та інструментальних мініатюр, Бородін написав 18 романсів (Мист., 6, 1958, 46).
2. Ансамбль із шістьох виконавців (музикантів або співаків).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 114.