СЕЛО́, а́, с.
1. Населений пункт (звичайно великий) неміського типу, жителі якого займаються перев. обробітком землі. Мов оазис, в чистім полі Село зеленіє (Шевч., II, 1963, 172); Ось під нами Черемош ізвився.. Над ним в святочному спокою Гріється мале село гуцульське (Фр., XIII, 1954, 329); Все село було видко, як на долоні, з усіма білими хатами, з клунями, з церквою, з садками й вербами (Н.-Лев., II, 1956, 196); Великі перетворення сталися в селах України. Замість старих, приземкуватих хатинок виросли в них добре впорядковані будинки на дві-три, а то й чотири кімнати. З’явились нові школи, лікарні, магазини (Рад. Укр., 24.II 1962, 3).
◊ Кри́кнути на все село́ див. кри́кнути; Піти́ з торба́ми по селу́ див. піти́.
2. Сільська місцевість взагалі. Соціал-демократія, в усякому разі, повинна зробити все для розвинення свідомості найширших верств селянства, для зрозуміння ними класової боротьби, яка відбувається на селі (Ленін, 15, 1971, 76); Село цікавить його [І. Франка] не з етнографічного боку, як попередніх письменників, він не ідеалізує сільського життя (Коцюб., III, 1956, 36); Широке застосування техніки докорінно змінило обличчя села, технічний рівень життя населення (Хлібороб Укр., 6, 1969, 36).
3. збірн. Жителі села, сільської місцевості. Опріч дівчат, приходили провідувати Оксану і жінки, і молодиці, бо Оксану усі селом любили (Кв.-Осн., II, 1956, 444); Одірвали [рідних] від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом, а все-усе село знялося, наче рій, і гудучи дивилося услід (Вовчок, І, 1955, 362); Половина села не орала й не сіяла того року (Н.-Лев., II, 1956, 260); Несподівано прийшов Василенко, якого вже розшукувало все село (Стельмах, II, 1962, 363); Щоранку чередник піднімав село на ноги (Томч., Жменяки, 1964, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 119.