СЕМАФО́Р, а, ч.
1. зал. Сигнальний пристрій на залізничній колії, положення крила або вогні якого показують машиністові, чи вільна колія. Потяг надходив до міста. Пустив семафор його на станцію (Ю. Янов., І, 1958, 71); Блиснули вогні семафорів іздалеку (Мик., І, 1957, 180); Над рейками підвів білосніжне плече семафор (Кучер, Зол. руки, 1948, 221); * Образно. Хороше це, знати повну силу своїх двадцяти трьох років, бачити, як на всіх шляхах для тебе відкрилися семафори, куди хочеш, туди йдеш, і буде удача (Собко, Нам спокій.., 1959, 15); * У порівн. Обабіч дороги бовваніли начебто ті самі ферми, заретушовані сивим дощем, з журавлями колодязів, піднятими, як семафори (Гончар, III, 1959, 182).
2. мор. Спосіб зорової сигналізації, яка здійснюється прапорцями, зміною положення рук; // Спеціальний апарат, що встановлюється на березі для сигналізації суднам. Береговий семафор.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 120.