СЕМІНА́РІЯ, ї, ж.
1. Середній духовний навчальний заклад. — Я знаю вашого попа! Він в семінарії лічити не вмів навіть гроші… (Вовчок, VI, 1956, 254); Очистилося місце в Криворівні для молодого о. Василія. Він лише-лише вискочив з семінарії — як тут дають самостійну парохію [парафію] (Хотк., II, 1966, 9); Батюшка ще більше бентежиться. Зовуть його Вікентієм, син сільського попа, але нізащо не хотів учитися в духовній семінарії.. Попувати змусили батьки (Стельмах, І, 1962, 250).
2. У дореволюційній Росії, а також у Галичині — середній педагогічний навчальний заклад. Зрікшися.. думки про кар’єру, пішов [Опанас] зі Львова до Станіславова, скінчив там учительську семінарію (Фр., IV, 1950, 300); Він приїхав у село просто з учительської семінарії (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 61).
3. рідко. Те саме, що семіна́р 1. — Професор германістики допитувався вчора, коли принесеш на семінарію свою працю про «Короля Ротера» (Фр., IV, 1950, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 123.