СЕНТИМЕ́НТИ, ів, мн., розм. Вияв надмірної чутливості. Незламні ми. Без зайвих сентиментів ідем на бій, як наші йшли брати (Сос., І, 1957, 474); Уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені.. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 10); — Сентименти! — буркнув Михайло, коли ми його наздогнали майже на узліссі. — Бігали прощатись із річкою? (Досв., Вибр., 1959, 57).
◊ Розво́дити (розвести́) сентиме́нти — виявляти надмірну чутливість. — Ось вона сидить тут і думає про нас. Не розводьте драм і сентиментів (Ю. Янов., II, 1958, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 126.