СЕПАРА́ЦІЯ, ї, ж.
1. техн. Відокремлення однієї речовини від іншої, виділення однієї речовини із складу іншої. В процесі обпалювання і магнітної сепарації [руди] вилучається щонайменше 50 — 60 процентів миш’яку, який є шкідливою домішкою в руді (Рад. Укр., 11.IV 1961, 3); — Хочемо механізувати переробку й подачу кормів, електрифікувати сепарацію, організувати електродоїння (Добр., Тече ріка.., 1961, 235).
2. політ. Відособлення, відокремлення від певної держави частини території, заселеної національною меншістю. Політична сепарація.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 127.