СЕ́РДИТИСЯ, джуся, дишся, недок. Бути в стані гніву, роздратування; гніватися. — Тиха [Одарка], як те ягня. Ніколи не чув я од неї недоброго слова, ніколи вона навіть не сердилась… (Н.-Лев., I, 1956, 61); Мама дуже сердилась на такі непорядки (Мирний, IV, 1955, 336); Я не серджусь на сестричку, Бо вона ще невеличка, Ще не зводиться на ноги, Лиш плазує до порога (Стельмах, Живі огні, 1954, 10); Після вчорашнього вони ніби сердились одне на одного і працювали мовчки (Гончар, Тронка, 1963, 50); * Образно. Мало води в Сикавці. А що то тут буває, як ударять дощі, прибуде нараз хвиль із каламутного моря! Ото, мабуть, реве та грає, валить каміння вниз із висоти, пінячися, сердячися (Хотк., II, 1966, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 132.