СЕРЙО́ЗНО, присл.
1. Присл. до серйо́зний. Хлопчик серйозно говорить, керманичі серйозно слухають (Хотк., II, 1966, 395); Він став серйозно читати поезію. Він не відступився од мети. Він її обрав і йтиме, доки зможе (Мушк., День.., 1967, 33); [Стась (м’якше):] Вибачте, панно Ромцю, але справа стоїть тут більш серйозно, ніж вам здається (Вас., III, 1960, 211); Я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою (Л. Укр., V, 1956, 357); Василько глянув серйозно в її світлі очі і розповів усю правду (Турч., Зорі.., 1950, 19); — Я вас кохаю… кохаю щиро, без краю, цілим серцем кохаю… Вона приймає все се серйозно (Коцюб., II, 1955, 260); — Нас тут двоє, — вів він далі, і тяжко було зрозуміти — жартує він чи говорить серйозно (Ю. Янов., II, 1958, 162).
2. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження висловленого; справді, дійсно. [Острожин:] Я завидую? Ні, серйозно, се ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна… (Л. Укр., II, 1951, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 139.