СИВЕ́ЦЬ, вця́, ч., розм. Те саме, що сива́ш. — Да як жаль же мені сивця-воронця, Сивця-воронця, білого копитця (Чуб., III, 1872, 295); Не першина сивцю́ війна (Номис, 1864, № 5782).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 153.