СИВОБОРО́ДИЙ, а, е. Який має сиву бороду; із сивою бородою. Старі діди, поважні, сивобороді, походжали коло хат (Фр., VI, 1951, 25); Зустрів мене в фойє бадьорий, сивобородий, з розкудланою по-біблійськи головою дідусь (Тич., III, 1957, 14); * Образно. За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Збан., Малин. дзвін, 1958, 405); // у знач. ім. сивоборо́ді, дих, мн. (одн. сивоборо́дий, дого, ч.). Чоловіки із сивими бородами. Поодаль від гурту стояло кілька сивобородих (Збан., Любов, 1957, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 155.