СИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до си́кати. Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку. Остап сикнув од того дотику (Коцюб., І, 1955, 357); — Сідай швидше, — сикнув перевощик [перевізник] (Коцюб., І, 1955, 350); Йон схопив Гашіцу за руку й потяг до себе. — Сиди тихо! — сикнула та, — побачать… (Коцюб., І, 1955, 239); Раптом Зекерія, один з передніх, сикнув і зупинився (Коцюб., І, 1955, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 163.