СИ́ЛУВАНО. Присл. до си́луваний. На власні очі бачить [Матвій], як люди силувано, проти власної волі, ріжуть себе (Ірчан, II, 1958, 316); Артем, щоб приховати хвилювання від зустрічі з нею, силувано усміхнувся і спробував звести мову на жарт (Головко, II, 1957, 443); — Панове, — промовив він силувано доброзичливим тоном (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 72); До розмови дівчина приставала лише в силу необхідності, більше відповідаючи на якісь запитання, та й то силувано й односкладово (Коз., Листи.., 1967, 101); Перша зустріч пройшла якось неприродно, силувано (Гур., Друзі.., 1959, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 171.