СИЛУЕ́ТИТИСЯ, иться, недок., поет. Виднітися, виділятися силуетом. Я люблю тебе, душевного поета, Той мені Єсенін — синій «сон» … Тихо так тополя силуе-титься, І його рядки, як меду сот (Ю. Янов., V, 1959, 78); Мчаться і мчаться… куди?.. невідомо. Може, душа — цей далекий свисток?! Прямо — трюмо, й силуетиться в ньому темний юнак і круг шиї — платок (Сос., I, 1957, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 171.