СИ́НУС, а, ч.
1. мат. Одна з тригонометричних функцій гострого кута, яка у прямокутному трикутнику дорівнює відношенню катета, протилежного цьому кутові, до гіпотенузи. Відношення катета, протилежного кутові &́945;, до гіпотенузи називається синусом кута &́945; і позначається: sin &́945; (Геом., І, 1956, 130); Рая ховає очі, а він забуває, яку теорему доводив, синус сплутує з котангенсом (Автом., Щастя.., 1959, 108).
2. анат. Порожнина, заглибина в якомусь органі. Синуси лімфатичних судин; Синуси мозку; Венозний синус серця.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 188.