СИНЬ, і, ж.
1. Те саме, що си́нява. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці (Коцюб., II, 1955, 312); Люблю тебе за всі твої пориви, за душу, чулу до страждань чужих, за те, що ти і добра, і вродлива, за синь очей, за голос твій і сміх… (Сос., Солов. далі, 1957, 126); Я так люблю тебе, село, повите синню і снігами! (Сос., І, 1957, 410); Ой високо журавлі піднялися в синь (Шпак, Вибр., 1952, 24); Черкає чайка синь морську безкраю (Нагн., Вибр., 1950, 147); Прокинувся Данило і посміхнувся їй зі сну, а потім одразу похмурнішав: побачив під очима дружини дві стрілки загустілої сині (Стельмах, II, 1962, 251); На лобі у Ніни швидко наливались синню дві великі гулі (В ім’я Вітч., 1954, 16).
2. Синя фарба. Молібденова синь легко адсорбується рослинними і тваринними волокнами і застосовується для фарбування пір’я, волосся, хутра, шовку і т. ін. (Заг. хімія, 1955, 592).
3. Назва деяких руд, шо мають синій колір. Мідна синь; Залізна синь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 190.