СИ́НЯ́ВИЙ, рідко СИ́НА́ВИЙ, а, е. Те саме, що синюва́тий. На .. горах мліють смерекові ліси, повиті прозорою синявою млою (Фр., І, 1955, 364); Блакитні вогні все розростались і цвіли на вершечках червоним, як хмари при сході сонця. По обличчях [юрми] розлились мертві синаві тони (Коцюб., II, 1955, 93); Їй на виску, як налита, сіпалась синява жилочка… (Тич., І, 1957, 258); Цигарка та, скурена до нікуди, шкварчить біля його синявих губ (Вишня, І, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 190.