СИРОМУ́ДРИЙ, а, е, діал., ірон. Дуже мудрий. — Маєток твій пса варт, коли в тебе нема газдині. Який ти межи людьми сиромудрий, а який ти маленький коло моєї Анички (Март., Тв., 1954, 155); — Ти, Завадка, щось мені надто сиромудрий. Аби ти, прошу я вас, не перемудрувався (Вільде, Сестри.., 1958, 488); — Багато ще ти, сиромудрий, не чув і не бачиш. Воно, правда, ніч та й не видно. Вранці буде видніше (Козл., Ю. Крук, 1957, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 201.