СКАЗА́ННЯ, я, с.
1. Жанр давньоруської розповідної літератури про історичних діячів та ті події, у яких вони брали участь; // Оповідний твір історичного або легендарного змісту; легенда. Народне сказання підносило чарівну постать народного месника [Г. Котовського] високо (Смолич, Світанок.., 1953, 23).
2. заст. Дія за знач. сказа́ти 1. Ви самі змусили мене до сказання тих кілька [кількох] слів, пишучи яко «чужий, незнакомий [незнайомий]» (У. Кравч., Вибр., 1958. 437); — Слава богу! Тут ви не маєте ані одного словечка, ані півсловечка до сказання.. У таких справах рішала б я одна, сама (Коб., III, 1956, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 240.