СКАНДА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Прикм. до сканда́л; // Який, набуваючи широкого розголосу, ганьбить, ставить у незручне, неприємне становище кого-небудь.— Це той самий [Калинович], що цій шановній людині втиснув до рук той скандальний процес хлопів з графом Альфонсом (Фр., VI, 1951, 231); У словах Григора прозвучав жаль і хитро приховане прагнення вигородити свого голову із цієї скандальної історії (Тют., Вир, 1964, 136); — Вам уже відомо про цей скандальний випадок з вантажем колючого дроту, призначеного для перекопських укріплень? (Гончар, Таврія.., 1957, 587).
2. Який містить опис, що ганьбить кого-небудь. Скандальна хроніка.
3. Схильний до скандалів (у 2 знач.), який раз у раз влаштовує скандали. Нишпорять скрізь [збирачі податків], безцеремонні, скандальні (Шер., Дружбою.., 1954, 32); Скандальна людина.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 250.