СКА́РГА, и, ж.
1. Висловлення незадоволення, суму, нарікання на неприємності, біль, горе і т. ін. Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця (Мирний, IV, 1955, 338); Ніколи ніхто не чув від нього ні нарікань на свою сувору долю, ні скарг на тяжке життя (Тют., Вир, 1964, 416); * Образно. Пальці натисли на клавіші, вони податливо зігнулися, і звуки, повні протесту й скарги, забилися об мерзлі шибки (Панч, В дорозі, 1959, 83).
2. Офіційна письмова чи усна заява про незаконні або неправильні дії якої-небудь особи, установи і т. ін. [Старий юрист:] Я чув, що Панса скаргу подавав сенатові (Л. Укр., II, 1951, 514); Написавши скаргу і сховавши папери, Балика вийшов з хати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 36).
Кни́га скарг див. кни́га; Піти́ на ска́ргу до кого, заст.— подати скаргу кому-небудь, поскаржитися комусь. [Голоси з гурту молодих вояків:] Хай Люція помилують весталки! До імператора на скаргу підем, коли його скарають! (Л. Укр., II, 1951, 528).
∆ Касаці́йна ска́рга див. касаці́йний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 254.