СКИ́БОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ски́ба. — Мені ще добре,— думав Семен, сидячи на лаві в кутку,— .. А скільки ж то, боже мій, бачив я таких, що в них іно скибочка того поля, а сім’я велика… (Коцюб., І, 1955, 109); Нарізали кавунів; сидять, їдять собі всі родиною. Присіла й Горпина до гурту, взяла скибочку (Л. Янов., І, 1959, 336); Хтось з дружинників дістав з торб шматок конини, покраяв її тоненькими скибочками (Скл., Святослав, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 261.