СКО́БЕЛЬ1, я, ч. Інструмент у вигляді ножа з двома ручками на кінцях для знімання кори, обстругування колод, дощок і т. ін. З того часу, як заприятелював він з Ромком, знову почали частенько бачити діда то з пилкою, то з скобелем (Донч., І, 1956, 56); При археологічних розкопках знайдено багато деревообробних інструментів: сокир, тесел, пилок, доліт, свердел, кирок, скобелів, залізних частин рубанків, ложкарів, стамесок, ножів, молотків (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 427).
СКО́БЕЛЬ2, бля, ч., техн. Металева дужка з гострими кінцями, що забивається у двері, кришку і т. ін. для навішування замка. Не поспішаючи, одімкнув [Степан] замка, зняв з скобля штабу й розчинив.. двері (Кучер, Трудна любов, 1960, 142); На скоблях обох половинок дверей висів замок (Козл., Ю. Крук, 1957, 515).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 288.