СКО́БКА, и, ж. Те саме, що скоба́2. Олівець і справді був гарний — металевий, блискучий, із скобкою, щоб чіпляти його за край кишені (Сміл., Сашко, 1957, 61); — Ільку, держись за верхню скобку, — повчав батько (Панч, І, 1956, 385); Раніше закот під рант кріпили [взуттєвики] металічними скобками. Тепер затяжки немає, шкіряний рант замінено гумовим (Роб. газ., 9.I 1963, 1).
◊ Стри́гтися (стри́гти) під ско́бку — зрізати волосся по прямій лінії на лобі й потилиці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 288.