СКОВ, у, ч., рідко. Те саме, що ско́ваність. Раптом в її душу глянули інші очі, і вона гордо випручалась із хвилинного ніжного скову (Речм., Весн. грози, 1961, 136); Громи весняної грози, яка вибухнула восени 1917 року, — залпи «Аврори» пробудили із зимового скову-сну людське суспільство (Рад. Укр., 1.V 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 288.