СКОЛО́ШКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Злякати, сполошити кого-небудь. Чекали [мати з дочкою] дорогого гостя, що от-от не видко як затупає перед хатою, сколошкає собак і відхилить двері (Коцюб., II, 1955, 31); // Викликати тривогу, хвилювання, неспокій у кого-небудь. Хасен.. побув в аулі всього один день. Але за той час він добре сколошкав казахів своїми розповідями про Магнітобуд (Донч., І, 1956, 145).
2. Розкуйовдити, зробити кошлатим (волосся, шерсть і т. ін.). Раптом налетів вітрець, сколихнув підрізаним волоссям дівчини — сколошкав його зовсім (Крот., Сини.., 1948, 239); Вітрець пострибав хлібами, сколошкав овес, смикнув за довгого вуса ячмінь (Донч., VI, 1957, 257); — Тепер уже чорти пішли такі, що не бояться й ладану, — сколошкавши собі вуса, відмовив козак (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 293.