СКОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Однокр. до сколу́пувати. Стовбур черешні зайнявся вишневим блиском, Іван сколупнув нігтем грудочку клею… (Гуц., Скупана.., 1965, 239).
2. перен., розм. Змусити піти, залишити займане місце; прогнати. — Справа не в тому, що Марко підійметься на мій пост, а в тім, як його найскорше сколупнути з поста (Стельмах, Правда.., 1961, 302); — Слухай, Супрун, — помовчавши, глухо сказав Штепа, — німець вирішив сколупнути нас сьогодні з Кургана (Перв., Невигадане життя, 1958, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 293.