СКООРДИНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скоординува́ти; // у знач. прикм. Любила рух, яким застібував [Василь] гудзики на пальті. Його мужність, так здавалося Лесі, найкраще виявляла себе назовні в тому скоординованому русі (Вільде, На порозі, 1955, 64); // скоордино́вано, безос. присудк. сл. Стихія — не помічник, а перешкода соціалізму: тут все повинно бути передбачено, заплановано, скоординовано і згідно з планом втілено в життя (Ком. Укр., 6, 1970, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 296.