СКО́ПИЩЕ, а, с. Велика кількість тварин, людей і т. ін., що перебувають або зібралися в одному місці; скупчення. Беруть [мисливці] кілька човнів і поволеньки під’їжджають до.. скопища птахів. Птахи пливуть далі, а мисливці за нами (Коп., Як вони.., 1961, 66); Тільки по тому, як тривожно жевріє небосхил попереду, по скопищах військ на шляхах почувалося, що війна вже десь близько (Гончар, Людина.., 1960, 87); Стріляти по їхньому скопищу без орієнтира вночі дуже важко (Ткач, Моряки, 1948, 80); // Велика кількість чого-небудь, нагромадженого в одному місці. Війнув вітрець, побігла густо-зелена хвиля, лан ожив, може, вітрець розжене хмарне скопище? (Горд., II, 1959, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 296.