Слово "скородити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СКОРО́ДИТИ, джу, диш, недок., перех. і без додатка.

1. Розпушувати землю бороною, граблями; боронувати. Онися тикнула йому в руки граблі, й він мусив скородити, а потім чистити доріжки (Н.-Лев., III, 1956, 107); По примороженій ріллі не скородили озимини, щоб не зривати скиби з корінцями (Горд., Цвіти.., 1951, 18); * Образно. Її [пустиню] орали кінськії копита, Скородили списи (Фр., XIII, 1954, 281); Кулі.. з форкотом скородили свіжу ріллю (Стельмах, II, 1962, 193); // чим. Залишати на чому-небудь сліди у вигляді довгих заглибин. Коли його кінь вгрузає у сніг, то полісовщик починає шкарубкими передами скородити поле (Стельмах, І, 1962, 87).

2. розм. Те саме, що дря́пати1 1. Вона [панночка] мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає (Вовчок, І, 1955, 109).

3. перен., рідко. Завдавати ударів кому-небудь. Де тільки яка заваруха на ярмарку або на храму, де пахне бійкою, — безпремінно й Інокентій там треться. Чи молоді, чи старі чоловіки затівають бійку, йому байдуже: вривається з гиркою-фунтовичком у кулаці — і пішов скородити направо й наліво (Тют., Вир, 1964, 21); Гукнув Карпо до сусідів, торкаючи рукою шаблю біля боку: — Панів скородити треба, нехай земля трохи почекає (Ле, Україна, 1940, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 300.