СКОРОСПІ́ЛКА, и.
1. ж. Плід, що рано й швидко визрів, а також рослина, що дає такі плоди. Як приїхала бабуся із села, Всім гостинців із дороги привезла: Майці — диню-скороспілку, ягідок, А Климові, онукові, — пиріжок (Нех., Ми живемо.., 1960, 32); — Обтруси скороспілку і падалиці навизбируй, — загадав роботу Прохорові [батько] та й пішов знову до альтанки (Шиян, Баланда, 1957, 217).
2. ж., перен. Те, що надто рано або швидко з’явилось, виникло, надійшло. Пристрасті в нас уляглись, скороспілки ілюзій обпали, З ран, що життя завдало, ще хіба шрами болять (Фр., XIII, 1954, 306); Лиш круки дзюбаті та сиві діди не радіють, віщують недобре та гудять весну-скороспілку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 189).
3. ч. і ж., перен., розм. Про людину, що надто швидко досягла повного розвитку. — Сергій насміявся з тебе? — насторожується вся горшкувата голова Шмалія. — То зараз же, при тобі, в три шиї витурю, в безвість нажену його, псяюху такого! Іч, скороспілка червива! (Стельмах, Хліб.., 1959, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 302.