СКОРПІО́Н, а, ч., зоол.
1. Отруйна членистонога тварина ряду павукоподібних, поширена у країнах з теплим та жарким кліматом. Ігор побачив огидну сіру комаху.. Це був великий скорпіон, відворотна комаха, небезпечна своєю отрутою (Донч., IV, 1957, 11); Тут [у Кизил-Джарському яру] метушились білясті терміти, там сидів світло-жовтий скорпіон (Знання.., 3, 1966, 29); * У порівн. Скорпіоном язик твій був нам, він труїв нас і жалив невпинно (Л. Укр., І, 1951, 290); Вогонь наших кулеметів і гармат пришпилив фашистів до землі. Вони звиваються в своїх щілинах, наче скорпіони (Кач., Вибр., 1953, 410).
2. перен. Про підступну, підлу людину. [Нартал:] Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, мов поздихали, а перед братом сторчака стають і раді закусати! Скорпіони! (Л. Укр., II, 1951, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 304.