СКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОТИ́ТИ, скочу́, ско́тиш, док., перех.
1. Котячи по похилій поверхні, спускати вниз. Дівчата просто з високих штабелів скочували по рейках на платформи важкі кругляки (Мур., Бук. повість, 1959, 138); Скотили [селяни] воза в балку (Сміл., Сад, 1952, 100).
2. Котячи, зрушувати з місця що-небудь. Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (Н.-Лев., III, 1956, 293).
3. Згортати в трубку, валик і т. ін. Він зняв бушлат, повільно зняв сорочку, Білизну чисту бережно скотив (Мал., Книга.., 1954, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 309.