СКРЕГОТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. скрегота́ти і звуки, утворювані цією дією. Танки сунули.. Навіть поранені тамували стогін у собі, вслухаючись у наростаюче залізне скреготання (Гончар, І, 1954, 339); Блиск сталі і скреготання леза в шухляді ніби полоснули Домку по голому тілу (Панч, II, 1956, 42); Які нагадало години І молодість давню яку Оце скреготання жабине В нічному лункому ставку! (Рильський, III, 1961, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 314.