СКРИ́НЬКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до скри́ня. І сіни, і кімнати були заставлені скринями, скриньками та усякими пакунками з князівським добром (Н.-Лев., VII, 1966, 208); Подивилась [Оленка] на ситець на той, та й положила в скриньку його (Тесл.. З книги життя, 1949, 136); В передпокої, в кутку на скриньці, сидить зіщулившись хлопчик (Донч., V, 1957, 499); // Маленька коробка для зберігання коштовностей, яких-небудь дрібних предметів і т. ін. Виніс [Наум] скриньку з грошима.. — Бери, — каже, скільки хоч, .. тільки вилічи моє дитя (Кв.-Осн., II, 1956, 84); В руках у неї складний стілець і скринька з красками (Л. Укр., II, 1951, 48); Бжеський манірно розкрив скриньку, яку поквапливо подав йому Свєнціцький, і вийняв грамоту з печаткою на шнурі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 19); 3 самого ранку я взяв свою скриньку з щітками й гуталіном і пішов до міста (Сміл., Сашко, 1957, 183).
Пале́хська скри́нька див. пале́хський.
2. Невеликий з щілиною ящик, куди вкидають кореспонденцію (листи, газети, журнали і т. ін.), бюлетені на виборчих дільницях і т. ін. В брамі була редакційна скринька на листи й статті (Фр., VI, 1951, 251); Скрізь уже зранку йдуть селяни до виборчих дільниць. Кинувши бюлетені у скриньку, вони не розходяться по домівках (Козл., Відродження.., 1950, 62); // перев. у сполуч. із сл. поштовий. Спеціально обладнаний ящик для листів, що відправляються поштою. Кміта вернувсь додому, і зараз, не гаючись, написав лист та й вкинув у поштову скриньку (Н.-Лев., IV, 1956, 329); Написав, побіг до сільської канцелярії й опустив у поштову скриньку свого першого в житті листа (С. Ол., З книги життя, 1968, 9); Улянка дійшла до пошти й укинула в скриньку листа (Донч., IV, 1957, 93).
◊ Скри́нька з секре́том — те, що ще не пізнане, невивчене; те, що криє у собі щось невідоме. Вода по перспективному вміщенню енергії незрівнянно цінніша від нафти. Проте поки що вона — «скринька з секретом», яку доведеться ще відкривати величезним напруженням думки тисяч вчених (Наука.., 8, 1963, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 318.