СКУ́БТИСЯ, бу́ся, бе́шся; мин. ч. ску́бся, лася, лося; і СКУ́БА́ТИСЯ, ску́ба́юся, ску́ба́єшся, недок.
1. Захоплюючи пальцями, дзьобом, зубами і т. ін. волосся, пір’я, вовну тощо, завдавати болю. Панич узяв за оселедчик чорноголового хлопця, що стояв скраю. Той, як яструб, вирвався.— За що ти скубешся? Дивись — який! (Мирний, І, 1949, 195).
2. Б’ючись, висмикувати один одному пір’я (про птахів). Почали [горобці] битися. Та так б’ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір’я з них летить (Л. Укр., III, 1952, 480); // перен. Бити один одного, смикаючи, тягаючи за що-небудь. Як розлючена кішка, він кинувся до Тимка і схопив за комір кожуха.— Ану годі, вояки! — суворо прикрикнула Любов Іванівна.— Чого скубетесь..? (Збан., Таємниця.., 1971, 199); // перен. Воювати; змагатися між собою. — Нехай Еней і Турн скубуться, А ви [боги] глядіть своїх чубів (Котл., І, 1952, 243); Пани скубуться, а в мужиків чуби болять (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 332.