СКУ́ЛИТИ1, лю, лиш, недок., перех., рідко. Те саме, що мру́жити. Кіт скулить очі, жалібно нявчить… (Коцюб., І, 1955, 151).
СКУ́ЛИТИ2, лю, лиш, док., перех. Зігнути, скорчити своє тіло, частини його. Вона стояла коло дерева, згорнувши руки на грудях і скуливши плечі від холоду (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 50); Головойку [голівоньку] склонив,.. ніженьку скулив (Сл. Гр.); // безос., у сполуч. із сл. бодай, щоб. Уживається як лайливий вислів. Бодай тебе скулило втроє.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 333.