СКІ́КНУ́ТИ, скі́кну́, скі́кне́ш, док., розм. Однокр. до скака́ти 1, 2.— Собакам віддам! Собакам! — скрикнула Параска, скікнувши з полу (Мирний, IV, 1955, 64); Христина.. лунко вдарила у долоні. Ворона.. тільки тоді скікнула, неохоче підіймаючи на чорних крилах своє важке попелясте тіло (Стельмах, Хліб.., 1959, 539); Скікнув [маг] в сідло і так помчався прудко, Що аж викрешував із вітру іскри (Крим., Вибр., 1965, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 268.