СКІЦЬ, присудк. сл., діал. Уживається за знач. скі́цнути. Троянці наші.. На землю скіць — як там були! І зараз стали розкладатись (Котл., І, 1952, 164); Мужик лишив козу серед дороги, а сам скіць через рів. Пішов полями! Відрікся кози! (Март., Тв., 1954, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 272.