СЛАВНЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до сла́вний 3, 4. — Ох, мамо, купи мені отаку хустку! — Ох, от цю! Цю! Цю рябеньку, славненьку! Або цю червоненьку! (Вовчок, І, 1955, 304); — Він дуже славненький. Білявенький, очки інколи сірі, а інколи голубі, чуб пушком і спокійний (Стельмах, II, 1962, 77); — Яке славненьке! — порушив тишу голосний вигук Жабі. — Диви, маленьке, жовтявенько-зелене, лузає щось… Вивірка! (Досв., Вибр., 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 347.