СЛАВОСЛО́ВИТИ, влю, виш; мн. славосло́влять; недок. Прославляти кого-, що-небудь у піснях, промовах і т. ін. Десь чути приглушений багатоголосий хор, співають протяжно і журливо, не то славословлять когось, не то благають (Коцюба, Перед грозою, 1958, 96); — Князь Святослав! — покотилось у натовпі. Всі мовчали. Славословити руського князя, як кметі веліли їм славословити каганів, коли ті приїжджали, до Доростола,— ні, ніхто їм цього не велів (Скл., Святослав, 1959, 363); // Надмірно вихваляти кого-, що-небудь. Царські лакузи ширили в Петербурзі чутки, що цар хоче дарувати кріпакам волю і цим виявити свою любов і турботу про них. В газетах уже почали славословити царя-«освободителя» (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 348.