СЛИЗИ́ТИ, и́ть, недок., розм.
1. Бути, робитися слизьким. Шлях слизить після мряки (Сл. Гр.).
2. Те саме, що слези́ти. Ідемо до річечки, що текла або слизила внизу край вигону, серед очерету та осоки (Н.-Лев., VI, 1966, 93); — Слизить вода, осувається порода… але хіба це новина? То ж звичайні умови для шахтобудівника (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 198); Там [на схилі двох гір] слизило невеличке джерельце й була змога воду пити досхочу (Ле, Міжгір’я, 1953, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 351.