СЛИЗО́ТА, и, ж., розм.
1. Слизькість (на дорогах, стежках і т. ін.), що виникає від дощу, ожеледі тощо. Кінь не кований та й боїться слизоти (Сл. Гр.); На гору, йдучи прямо посеред вулиці, повзли якісь сірі жіночі постаті.., силкуючись мовчки подолати слизоту
(Григ., Вибр., 1959, 383); — Де так, сину, довго барився? А я вже чого не передумала: чи не впав на дорозі. Мерзлота, слизота тепер, що й здоровий валиться з ніг (Стельмах, Правда.., 1961, 96).
2. Те саме, що слиз. Ніздрі його [вовка] затріпотіли і покрилися слизотою (Тют., Вир, 1964, 506); У нього [коня] задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота (Вишня, І, 1956, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 352.